Реабилитолог, клинический психолог Елена Коваль

Погорільська Н.І.

Психологічний супровід матерів дітей-інвалідів 

Враховуючи аналіз існуючих досліджень, а також власні теоретичні та емпіричні дослідження, жінки, що виховують дитину-інваліда, характеризуються значно нижчими показниками по соціально-психологічній адаптації (знижене сприйняття інших, себе, емоційний дискомфорт, екстернальність), застосування неефективних стратегій подолання кризової ситуації та заниженою самооцінкою. [2, С.113] Як відомо, це свідчить про те, що в соціумі вони займають пасивну (невпевнену) позицію. Не вміючи вирішувати конфлікти, вони намагаються уникати їх, не вміють відстоювати свої права, які, в деяких випадкам, їм взагалі не відомі. Оцінюючи себе неадекватно, часто такі жінки прагнуть приховувати своє «правдиве Я», так як вважають, що як тільки люди взнають, які вони насправді, то одразу ж відвернуться. Через це і дуже часто вони страждають, адже, на їх думку, відмовити іншій людині, сказати «Я не знаю» чи «Я не можу», означає «очорнення» себе в їх очах. Тому важливим і важливим є психологічний супровід матерів дітей-інвалідів не лише на етапах кризового переживання факту народження дитини з психофізичними вадами, а й на подальших етапах їхнього життя.

Дана стаття має на меті продемонструвати програму психологічного тренінгу для матерів дітей-інвалідів як однієї із складових їх психологічного супроводу.

Для психокорекційної роботи з жінками, що виховують дитину-інваліда було обрано групову форму навчання. Насамперед тому, що терапевтичний процес дає змогу покращити емоційний стан жінок, модифікувати їх дисфункціональні думки та виробити нові адаптаційні моделі поведінки.

У групі жінка отримує зворотній зв'язок, підтримку інших її членів, які мають схожі проблеми чи досвід. Тут вона знаходить взаєморозуміння, сприйняття і довіру. Група також сприяє особистісному росту жінки, тут вона розкриває та досліджує се6е.

Основними напрямками психотерапевтичних програм у роботі з жінками, що виховують дитину-інваліда, можуть бути: зміна «Я-концепції»; формування адаптивних установок; набуття ефективних комунікативних навичок; підвищення самооцінки; робота у напрямі ідентифікації проблеми співзалежності, усвідомлення шляхом ознайомлення з концепцією співзалежності, співвіднесення її компонентів з власними особистісними проявами; підсилення і підтримка свідомої установки на розрив відносин співзалежності за допомогою роз’яснення проблемних моментів, механізмів формування; навчання адекватних способів поведінки.

Враховуючи ці особливості, терапевтичний процес має бути спрямований на: зниження соціальної ізоляції та заохочення змін; розуміння своїх установок та емоцій, розвиток вміння усвідомлювати, оцінювати свої вчинки; вміння висловлювати негативні почуття (гнів, образу); навчання усвідомленню особистої сили, особистих потреб та прав.

Даний тренінг в першу чергу побудований на концепції асертивної поведінки. Тренінг асертивності (впевнено) сприяє зменшенню тривожності, підвищенню самооцінки учасників, що пов'язано з розширенням діапазону їх поведінкових можливостей. Жінки, які беруть участь у роботі групи, мають змогу проаналізувати той факт, що людина, яка поводить себе асертивно, здатна чітко і зрозуміло сформулювати свої думки та почуття. Впевнену людину вирізняє позитивне ставлення до інших людей і адекватна самооцінка. Вона вміє розпізнати і захистити себе від маніпуляції, сама здатна приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки. Поряд з цим асертивність удосконалює індивідуальні характеристики та покращує соціальні контакти. Участь у тренінгу асертивності дає можливість досягати значних змін на когнітивному, емоційному, поведінковому рівнях функціонування особистості. Вироблення навичок асертивної поведінки, підвищення рівня самооцінки, покращення психологічного самопочуття жінки сприяє також налагодженню соціальних стосунків. Необхідність здобуття навиків асертивної поведінки зумовлюється тим, що людина сама повинна вирішувати і нести відповідальність за наслідки своїх рішень[4].

Окремим заняттям є робота зі співзалежністю матері до дитини, що має проблеми зі здоров’ям. Стосунки матері та дитини, в першу чергу, вибудовуються як суб’єкт-об’єктні. У наших попередніх дослідженням помітили, що материнська позиція стосовно дитини (15 – 17 рр.) вибудовуються в двох площинах: „Я занурюсь в Тобі” („потураюча материнська позиція”) або „Ти занурюєшся в Мені” („домінуюча материнська позиція”).

Отже, метою та завданнями тренінгу є позбавлення жінок, що виховують дитину-інваліда, почуття неповноцінності, підвищення рівня самооцінки, усвідомлення невпевненості власної поведінки, оволодіння вміннями асертивної поведінки та побудови власних, незалежних, емоційно функціональних відносин.

3аняття повинні проводитися в приміщенні, ізольованому від зовнішніх шумів, просторому настільки, щоб учасниці могли сісти по колу, і мали достатньо місця для виконання вправ. Бажано, щоб була спеціальна кімната для проведення активно-рухових вправ.

Обов’язковою умовою для проведення тренінгу є добровільна згода учасниць на участь.

Тривалість тренінгу: для більшої ефективності бажано, щоб тривалість тренінгу була як мінімум 40-50 годин. Проте, на жаль, через зайнятість самих учасниць (деякі не можуть залишати дитину навіть і з кимсь надовго, деякі працюють), тому тривалість потрібно скоротити до 20 годин. Тривалість кожного заняття становитиме по 3,5 – 4 години. Частота зустрічей групи 2-3 рази на тиждень.

Кількісний та якісний склад групи: Кількість учасниць не більше 12 осіб. Бажано, щоб серед жінок-матерів дітей-інвалідів, були і жінки, що виховують відносно здорових дітей. Це сприятиме розширенню зв’язків матерів дітей-інвалідів, допомагатиме у встановленні довіри до та симпатії від людей, що не мають таких проблем.

Якісний аналіз структури тренінгу

Одним із головних прийомів моделі тренінгу асертивності є репетиція поведінки. В даному тренінгу вона відбувається за допомогою таких біхевіористичних принципів: моделювання поведінки, інструктаж та підкріплення. Моделювання адекватних патернів поведінки проходить у ситуативно-рольових іграх та вправах. Корекція реакцій здійснюється шляхом групового обговорення. Важливим фактором є той момент, що думки щодо релевантності певної поведінки висловлюються учасницями групи, а не тренером [4].

Принцип підкріплення є одним із провідних видів діяльності тренера групи. Схвалення застосовуються протягом усього процесу тренування. Домінуючим принципом є пошук рис для позитивного схвалення, навіть у ситуаціях не зовсім вдалого програвання ролі. Крім того, до процесу підкріплення повинні бути залучені усі учасниці, які у вигляді зворотного зв'язку підтримують одна одну [4, 54].

Крім рольових ігор застосовуються також методи групової дискусії, самостійної роботи та виконання домашніх завдань. Обговорення обраних для дискусій тем «Способи вираження впевненості», «Сім’я в житті людини. Типи емоційних відносин у сім’ї» дають змогу встановити рівень знань, переконань ставлень учасниць до теми, що обговорюються, розширити поле знань по даній темі, познайомитися з думками, що є відмінними від власних.

У тренінгу значна увага звертається і на проведення самостійної роботи, спрямованої на аналіз внутрішніх детермінант поведінки, що частіше носять неусвідомлений характер.

З метою перенесення у реальне життя досвіду, отриманого під час групової роботи, використовується метод домашнього завдання. Учасниці активізують свій попередній досвід («опис ситуації; із застосуванням різних патернів поведінки»), виконують творчу роботу («написання прощального листа», «ідентифікація ознак власної впевненості»). Важливим етапом є вербалізація отриманого досвіду, яка відбувається на, наступній зустрічі.

Також пропонується застосовувати психогімнастичні вправи (ігри) [3]. Це поняття охоплює широке коло вправ: письмових і усних, вербальних і невербальних. Вони «дозволяють підключати для усвідомлення одного і того ж переживання, однієї і тієї проблеми різні рівні психічного відображення» [3, 15] Наприклад, учасницям пропонується описати свій стан вербально (письмово чи усно), потім намалювати і, нарешті, виразити якимсь рухом. В результаті розширюються можливості сприйняття однієї і тієї ж проблеми, відкриваються її різні сторони.

Особливо ефективні такі вправи на етапі формування працездатності, інтеграції особистості в ситуації «тут і тепер», відстороненні від проблем, що не мають відношення до роботи в групі. Ще слід зазначити, що ці вправи ефективні на етапі згрупування учасників, допомагають їм розкриватися, для того, щоб вільно виражати свої почуття, думки.

Використання під час роботи східних історій, казок, притч допомагає зняти напругу, атмосфера стає теплішою, у відносинах з’являється розкутість та довіра, «відкривається доступ у світ фантазій, образного мислення, безпосереднього і ніким неосудного входження в роль, яку пропонує зміст»[1, 46].

Використовуються і вправи, що об’єднані під назвою «знайти схожість». Особливо ці вправи важливі, якщо серед учасниць групи будуть працювати і матері відносно здорових дітей. Підкреслення спільності з цими жінками допоможе нашим учасницям не відокремлюватися від суспільства, побудувати відносини з людьми, що не мають таких проблем. На кінець ми пропонуємо заняття, що присвячене ціле покладанню. На нашу думку, саме завдання цього заняття сприятиме адекватній інтеграцій матерів дітей-інвалідів у суспільство.

 Таблиця 1. Методична розробка тренінгу асертивності

Література:

1.     Пезешкиан Н. Торговец и попугай. Восточные истории и психотерапия. – М., 1992.

2.     Погорільська Н.І. Особливості психологічної адаптації у жінок, які виховують дитину-інваліда // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки. Збірник наукових праць. – 2006. Вип.7 – С.112 – 117.

3.     Практикум по социально-психологическому тренингу. Под ред. Парыгина. – СПб., 2000.

4.     Савчук О.М. Стратегії роботи зі співзалежними жінками, що зазнали насильства в сім’ї // Практична психологія та соціальна робота. – 2003 - №4 - С. 51-60.